Централізоване тепло – в минулому
Олександр Шумельда,
“Партнери”, Львів
Жмеринка майже повністю перейшла на індивідуальне опалення. У міській раді кажуть, що це набагато ефективніше та дешевше для споживачів, ніж користування звичними котельнями. Детальніше про це – Галина Якубович, заступник міського голови з економічних питань, співкоординатор Програми впровадження індивідуального опалення в м. Жмеринка.
Пані Галино, з чого розпочались Ваші реформи в галузі теплозабезпечення міста?
– Взагалі, вся наша Програма впровадження індивідуального опалення реалізовувалась в декілька етапів. Насамперед, перед початком опалювального сезону 2002-2003 років, ми усвідомлювали, що залишати ситуацію у галузі в існуючому стані, без активних дій з нашого боку просто неможливо. Про це свідчив проведений нами аудит роботи котелень (аналіз фінансового та матеріального-технічного стану котелень, способів подачі тепла в будинки тощо), який виявив коло найбільш болючих питань. З цього ми визначили ті шляхи і завдання, які необхідно реалізувати у майбутньому. На той час найбільш проблемною у нас була центральна ТЕЦ, яка мала б надавати тепло в центральну частину міста та в кілька окремо розташованих мікрорайонів, а насправді останні майже не опалювались. З цього, відповідно, і почались всі проблеми – поступово громадяни перестали платити за тепло, якого фактично не отримували. Як наслідок, впродовж 2-х 3-х років виникла криза неплатежів, припинилось самофінансування підприємства, не вистачало коштів а ні на розрахунки за газ, електрику, зарплатню. А найгірше, почали виходити з ладу самі тепломережі, і коштів на їх ремонт не було зовсім. На цьому коло невирішених проблем замкнулось… Призвело це до того, що окремі мешканці квартир, які мали більш-менш сталий прибуток (а це в основному залізничники, підприємці тощо) почали звертатися у міську раду з проханням надати їм дозволи на встановлення індивідуального опалення в помешканнях. Ви пам’ятаєте, це був 2002 рік, питання ці ще були не врегульовані на державному рівні. Але ми, відпрацювали певний механізм, і почали надавати дозволи на відключення деяких квартир від центрального опалення і встановлення в них індивідуального.
А яким чином ви визначили, кому надавати дозвіл, а кому – ні? Адже дозволити перейти на індивідуальне опалення всім без винятку, напевне не можна, аби остаточно не розбалансувати теплові та газові мережі в місті?
– Так, не можна, звичайно. Але перед тим як отримати дозвіл, на спеціальній заяві мешканця ставились відмітки про погодження, як теплопостачальною організацією, так і управлінням газового господарства.
Якими були Ваші перші дії у реалізації програми?
– Перші дві котельні ми мусили відключити, можна сказати, у екстреному режимі. І навіть не відключити, а просто вирішити дилему: або вкласти понад один мільйон гривень у реконструкцію та заміну теплотрас протяжністю 2,5 км, або переводити два окремих мікрорайони на індивідуальне опалення. Прорахували, що навіть закупивши опалювальні прилади та лічильники для 350 квартир, бюджет економив дві третини коштів. Для реалізації намічених заходів ми прийняли у 2002 році програму впровадження індивідуального опалення, в дечому використовували досвід Баштанки. У програмі чітко визначили, які будинки відключаються від центрального теплопостачання, яким чином надається фінансова підтримка і т.д. На виконання програми ми також розробили положення, в ньому чітко вказали, які документи має здати громадянин, яким категоріям та яким чином буде надаватись допомога з міського бюджету.
А як використовувались у подальшому відключені котельні, адже це доволі великі майнові комплекси?
– Виставляли на продаж через аукціон. Зразу скажу, що з продажем були проблеми – спочатку їх просто не хотіли купували… Та все-таки згодом ми їх продали, виручені кошти пішли у бюджет розвитку, а з міського бюджету ми надавали фінансову підтримку тим мешканцям, котрі потребували встановлення індивідуального опалення.
Тобто, місто самостійно оплачувало встановлення систем індивідуального опалення?
– Ми до кожної категорії громадян підходили індивідуально. Ви ж розумієте, у різних людей – різні потреби та “стартові умови”. Було вирішено відпрацювати три механізми, або, радше - способи надання фінансової допомоги мешканцям, у яких ми відключили централізоване теплопостачання.
Перший спосіб – це для малозабезпечених громадян, інвалідів війни, вдів, людей, які виховують сиріт або опікуються ними – ну, ви добре знаєте ці категорії. Таким людям ми вирішили надавати опалювальні прилади ( котли або конвектори) та газові лічильники. Решту робіт вони повинні були виконати власним коштом.
Друга категорія – це ті громадяни, що працюють, але мають невеликі доходи. Ми їм виділяли фінансову підтримку в межах 400 - 700 гривень, та – за необхідності – купували лічильники.
І третя категорія – це громадяни з нормальним рівнем доходів. Тут ми виходили із того, що ці люди можуть оплатити всю суму самостійно, але не відразу. Та допомогти їм ми були зобов’язані, то ж і застосували систему банківського кредитування з погашенням комерційних відсотків коштом міського бюджету. Іншими словами, людина брала кредит в банку, виконувала всі необхідні роботи та поступово виплачувала “позичену” суму. А міська рада у вигляді компенсації покривала відсотки, нараховані банком за кредит, щоправда лише за кредити розміром від 2 до 4 тисяч гривень.
Ми розуміли, що відключення опалення – це наша не те що вина, а відповідальність перед мешканцями міста за результати тарифної та економічної політики у комунальній галузі країни загалом. Не секрет, що всі, і комунальники, і місцеві органи влади відчули на собі наслідки штучного стримування тарифів на комунальні послуги, відсутність відшкодування збитків підприємствам. Але пересічному мешканцю не поясниш, що місто не отримало субвенції на погашення різниці в цінах і тарифах, а мусить віддати ці кошти з власного бюджету. То ж моральну відповідальність за стан справ у галузі ми теж несли, що, зрештою, і стало головною причиною розробки Програми.
А яким чином Ви розділяли громадян на ті три категорії, про які говорили вище?
– Право звернутись до нас із проханням про допомогу мав кожний громадянин міста без огляду на рівень доходів, соціальний чи майновий стан.
При міській раді була створена комісія, куди ввійшли працівники соціальної служби, управління праці, управління ЖКГ. Коли людина зібрала всі документи та подала заяву, відповідальний соцпрацівник виїздив на місце і обстежував матеріально-побутові умови проживання сім’ї. Він описував, скільки громадян в сім’ї проживає, чи є інваліди, чи користуються субсидіями тощо. На основі обстеження складалась доповідна записка на ім’я міського голови. Після цього в будинок йшов вже працівник управління ЖКГ і перевіряв, чи є котел і лічильник в наявності: бувало так, що сім’я писала заяву, щоб надати фінансову допомогу, а котел і лічильники вже встановлені. Після двох обстежень, на засіданні комісії ми й приймали рішення. Місто в нас невелике, в принципі люди, члени комісії знають і громадян і ситуації в сім’ях, і тому намагалися підійти до розподілу населення на вищеназвані три групи реально.
Але це був тільки перший етап, що ж було далі?
– Побачивши ефективність індивідуального опалення, і ми, і пересічні громадяни дійшли висновку, що краще один раз вкласти кошти в його облаштування, чим витрачати щорічно доволі суттєві суми на забезпечення центрального теплопостачання. У 2004-2005 роках було поступово закрито ще 7-м котелень, а колишня центральна ТЕЦ на сьогодні обслуговує тільки вагоноремонтний завод. На сьогодні у місті майже 6 весь житловий фонд переведено на індивідуальне опалення, трьом тисячам абонентам надано фінансову допомогу.
Чи відчуло місто ефект від переводу мешканців на індивідуальне опалення?
– Так, зараз вже можна стверджувати, що так. Прораховано, що за ці 4 роки ми суттєво зекономили на теплопостачанні. Зараз у нас залишилася одна котельна, всього на 130-150 абонентів. Якщо раніше ми витрачали на погашення газових боргів котелень тисяч 300-400 щороку, то на сьогодні у нас боргів за газ у цієї котельні, що залишилась, немає взагалі! То ж і газ для міста було включено без проблем. Більше того, ми погасили всі газові борги за минулі роки. І це тільки розрахунки за газ. А для повноцінної роботи котелень необхідно було б виділяти кошти на ремонт та реконструкцію обладнання і теплотрас. За самими скромними підрахунками сума на утримання міських котелень за 4 роки склала б понад 5,0 - 5,5 млн.грн. А на фінансування програми нами витрачено лише т трохи більше 1 млн.грн. Ну і найосновніше - люди отримали тепло в свої квартири. Вони бачать, за що вони реально сплачують, всі мають лічильники. З власного прикладу скажу: моя двокімнатна квартира раніше оплачувалась по 174 гривні щомісяця в опалювальний сезон. А після встановлення власного котла за весь минулий рік я заплатила 165 гривень загалом - з грудня по грудень. Тобто, економія реальна, і люди це бачать.
І правильність обраного нами шляху підтвердили природні примхи цієї зими. Ми тільки зараз, на прикладі інших міст України, повністю усвідомили, що наші теплотраси та обладнання не витримали б морози у 30 градусів. А так - наше місто було с теплом.
А як Ви забезпечили опалення об’єктів соціальної сфери?
– У трьох школах та п’яти садочках ми поставили мінікотельні. Із інших об’єктів соціальної інфраструктури в нас залишилось лише відділення залізниці, вокзал, музей і дві школи, ПТУ. Все це опалюється оцією останньою котельнею, що в центрі міста. В цьому році ми плануємо купити одну мінікотельню , тож і ця центральна, остання котельня, з часом буде закрита.
